Інновації та спадщина: погляд на автопром Туреччини, що зростає

Коли йдеться про комерційний транспорт, Туреччина, можливо, не перша країна, що спадає на думку, але останні події впевнено привернули до неї увагу ентузіастів і спостерігачів галузі. Поява нової серії F-Line від «Форд Тракс» і відвідання заводу напівпричепів «Ортхаус» поблизу Стамбула демонструють сильні позиції Туреччини у світовій автомобільній промисловості.

Турецькі дороги змінилися

Минули часи, коли турецькі шосе були всіяні кінними возами та старими вантажівками з дерев’яними червоними кузовами й брезентовими тентами. Сьогодні дороги країни відображають сучасний парк комерційного транспорту, зокрема машини відомих марок «Мерседес», MAN та IVECO, які виробляють тут же. Власні турецькі бренди, спроєктовані за європейськими стандартами, також дедалі більше орієнтуються на експорт.

BMC Tugra і те, що залишилося від минулого

Один із таких прикладів — серія BMC Tugra, не надто відоме ім’я, що дебютувало на виставці IAA в Ганновері 2018 року. Серія поєднує власні компоненти, як-от кабіни та передні мости, із закупленими агрегатами — двигунами IVECO, коробками ZF і мостами Meritor. Спочатку Tugra показали як сідельний тягач, але тепер у гамі є й самоскиди; модель виходить на кілька європейських ринків, зокрема Бельгії, Греції, Іспанії та Польщі.

Попри модернізацію, на турецьких дорогах усе ще трапляються залишки минулого, наприклад вантажівки попередньої серії Professional із вузькими клиноподібними кабінами дизайну «Пінінфаріна». У сільській місцевості можна зустріти старі BMC Fatih — турецький аналог радянського КАМАЗу, тепер із дизелями Cummins і трансмісіями Eaton.

«Форд» у Туреччині з 1960-х

Вантажівки «Форд» посідають особливе місце в автомобільній історії Туреччини і виробляються тут із 1960-х. Знамените сімейство Cargo, спочатку розроблене англійським підрозділом «Форда», пережило всіх конкурентів і досі у значних кількостях випускається в Туреччині та Бразилії.

Серія F-Line

Найновіший розвиток «Форда» — серія F-Line, названа за флагманським тягачем F-Max. Вона включає самоскиди, розвізні вантажівки, сміттєвози та бюджетні тягачі. F-Line зберіг вузьку 2,2-метрову кабіну попередника, лише оновлену стилістично, через що отримав прізвисько F-Min.

Двигуни F-Line і далі власні «Форд», потужністю від 330 до 480 к.с., а трансмісії постачають «Форд», ZF або Eaton, включно з автоматизованими. Щоб відповідати вимогам ЄС, вантажівки отримали аж 13 систем безпеки й допомоги водієві, серед них алкогольний блокіратор і сенсорний інтерфейс. Європейський дебют серії закономірно відбувся на виставці Solutrans у Франції, прямо з прицілом на ринок ЄС. У Туреччині старт продажів був запланований на лютий 2024 року.

Askam — третій національний виробник

В автомобільній історії Туреччини був і нині вже закритий третій національний виробник Askam, коріння якого тягнулося до США. Компанія припинила роботу давно, але її вантажівки під марками Dodge, Fargo та DeSoto й досі зрідка трапляються на дорогах, поєднуючи старі ліцензійні кабіни із сучасними двигунами й трансмісіями.

Автобуси: MAN, Neoplan і Temsa

Туреччина — це не лише вантажівки, а й великий гравець у виробництві автобусів. Цікаво, що всі туристичні лайнери MAN і Neoplan нині виготовляють у Туреччині. Серед місцевих виробників виділяється Temsa, яка пройшла шлях від ліцензійного складання японських автобусів Mitsubishi до світових стандартів і таких новинок, як новий водневий автобус, створений разом із португальською кузовною фірмою Caetano.

Завод напівпричепів Orthaus

Попри розвинену місцеву промисловість, турецький автобусний ринок ніколи агресивно не орієнтувався на Росію. Тим часом «Форд Тракс», який почав продавати і навіть складати тягачі F-Max у Калінінграді, пішов із Росії після вказівок закордонних акціонерів. Турецькі напівпричепи на кшталт «Ортхаус», які я побачив під час нещодавнього візиту на завод в Ак’язи, мають для нашого ринку кращі перспективи.

Тут, під впливом німецьких технологій і стандартів, «Ортхаус» залишається символом якості та надійності. Спочатку це був німецький сімейний бізнес, що почав виробляти причепи в 1920-х роках; у 2010 році «Ортхаус» відродили в Туреччині. Нова фабрика має потужність до 15 000 одиниць на рік, хоча фактичні обсяги зараз значно нижчі.

На заводі «Ортхаус» працює понад двісті працівників, яких описують як особливо задоволених — своєрідна культурна паралель із німецькими заводами, де теж працює багато турків, але з меншим ентузіазмом. Комплектуючі з різних країн Європи через м’який місцевий клімат зберігають просто неба, що різко відрізняється від практики в Німеччині. «Ортхаус» особливо пишається комплексом катафорезного покриття, який нібито є найбільшим у Туреччині, та роботизованою системою фарбування з десятирічною гарантією на покриття.

Що потрапляє на наш ринок і за якою ціною

Напівпричепи надходять на наш ринок через Новоросійськ і охоплюють різні сегменти. Приблизно 60% — тентові моделі, 17% призначені для контейнерних перевезень, 13% — рефрижератори. Решта 10% — інші типи, як-от самоскиди та зерновози. Є й спеціально розроблені для нашого ринку довгі моделі, зокрема чотиривісні версії, і 30-кубовий самоскидний напівпричіп, який відповідає всім нормативам.

Ціни різняться. Самоскидний «Ортхаус» у дилерів коштує 6 млн рублів, “шторний” варіант — від 6,6 до 8,2 млн за довгу чотиривісну версію. Довгий рефрижератор коштує від 11 до 13,7 млн рублів.

Ринок, що сповільнюється

Попри сильну модельну лінійку, наш вантажний ринок починає помітно сповільнюватися через насичення та підвищення ставок Центральним банком. У самій Туреччині ситуація ненабагато краща: у червні продажі були слабкими, а до жовтня зареєстрували лише близько 2800 вантажівок — на 3% менше, ніж роком раніше, і в 1,7 раза менше, ніж того самого місяця в Німеччині. Через це місцеві виробники з надією дивляться на Європу.

Фото: Максим Чернявський

Це переклад. Оригінальну статтю можна прочитати тут: Що цікавого ми побачили на заводі Orthaus і на дорогах Туреччини