Ні, це не та сумнозвісна машина з популярного фільму з жіночим ім’ям «Крістіна». Автомобіль у фільмі був моделлю наступного року, мав розкішніше оздоблення й цілком був плодом вигадки. Стівен Кінг, автор роману, за яким знято фільм, не надто глибоко знався на автомобілях. Він почав писати книжку із середини, а початок, кінець і безліч деталей додав уже пізніше, через що автомобіль вийшов радше фантастичним, ніж реальним. Але подібність є…
Спортивне купе «Плімут Савой» KP-31-2 1957 року
«Ти схожа на неї, немов сестра, але, звісно, ти не вона — на жаль». — Максим Леонідов
Чому Кінг обрав «Плімут»
Стівен Кінг розповідав в інтерв’ю, що для головного героя свого першого «автомобільного» роману шукав машину з яскравою зовнішністю, яка ще не набула культового статусу серед американських читачів. Саме тому Chevrolet 1957 року він відкинув як «занадто легендарний». Натомість обрав Plymouth Fury, значною мірою через влучну назву, що чудово відповідала зловісній красі, яку він уявляв.
Модель 1957 року легко впізнати за фарами різного діаметра та вертикальними прорізами під бампером. Менш помітний вертикальний декоративний елемент у центрі фальшрадіаторної решітки — дуже стилізоване зображення вітрил корабля «Мейфлауер», судна американських пілігримів. Це також характерна риса «Плімутів» 1957 року.
Романий Fury не міг існувати
Кінг, можливо, обрав правильний автомобіль і ненавмисно підніс його до культового статусу, особливо після виходу фільму. Проте Plymouth Fury, описаний у романі, не існував і не міг існувати. У 1957 та 1958 роках Fury пропонували лише як дводверний автомобіль, найдорожчий у своїй серії, і тільки світло-бежевого кольору — це важливо, адже в романі постійно згадується й у фільмі показано кузов кольору «Червона осінь».
Звісно, незадоволений власник міг перефарбувати машину, але у фільмі автомобіль уже на складальній лінії показаний у червоно-білій гамі. Щоб створити цю неправильну сцену, кінематографісти побудували величезну декорацію складального конвеєра в покинутій меблевій фабриці: знімати на заводі Chrysler було неможливо, а його обладнання давно модернізували — фільм же знімали 1983 року.
Передній суцільний диван просторий і зручний, але бічної підтримки не має — та звідки б їй тут узятися? Приладів на панелі надто багато, щоб порівнювати їх із «котячими очима». Кнопковий селектор трансмісії ліворуч від керма не має положення «паркування».
Наша машина — «Савой», а не «Ф’юрі»
На наших ілюстраціях показано не найдорожчий Fury, а доступніший Savoy, який у 1957 році пропонували в червоно-білому забарвленні — саме 1957-го, а не 1958-го, що видно за кількома характерними деталями оформлення передка. Для обкладинки першого видання своєї книжки Кінг позував поруч із такою машиною, хоча в тексті описував зовсім інший автомобіль.
Де фантазія автора випередила техніку
«Ну, ти схожа на неї, немов сестра — легко переплутати…» Та далі, описуючи «машину з поганим характером», автор нашаровує дедалі більше абсурдних деталей, показуючи слабке знання предмета, і зрештою ускладнює сюжет настільки, що його майже неможливо екранізувати.
Двері, що замикаються самі
Візьмімо драматичну сцену, де автомобіль раптом сам замикає всі двері. Така функція зазвичай активувалася б із дверей водія, однак на цій моделі її не було. Кінг описує гучне клацання, коли на всіх дверях одночасно опускаються «солдатики». Як це знімати, якщо в тогочасних «Плімутах» такого механізму не існувало? Щоб замкнути двері, ручку просто натискали всередину, а для відмикання — тягнули. Заради емоційного ефекту кінематографістам довелося показувати ці «солдатики» на автомобілі зовсім іншої марки.
Навіть у дешевших моделях «Плімут» 1957 року оздоблення салону було доволі вишуканим. На верхньому краї дверей немає жодних «солдатиків». Саме цей автомобіль оснащений кондиціонером, підвішеним під передньою панеллю; над ним розташований електродвигун керування штатним обігрівачем.
«Гідроматичний» важіль у Chrysler
Або візьмімо згаданий Кінгом «важіль гідроматичної коробки», який сам виходить із положення паркування. Який важіль і яка «гідроматика» в автомобілі Chrysler, якщо це були рішення General Motors або, за окремих умов, деяких моделей Ford? Коробки Chrysler називалися Turboflite й керувалися акуратною панеллю кнопок під лівою рукою водія, а положення паркування не мали взагалі. Кінгу не завадило б переглянути старі буклети Plymouth заради бодай якоїсь точності. Натомість він створив химеру з незрозумілим двигуном, чужою трансмісією, кнопковими дверними ручками — подібними до тих, що на ГАЗ-21 «Волга» з’явилися лише 1962 року — та ще й двома зайвими дверима.
Від чого фільму довелося відмовитися
Деякі вигадані автором особливості довелося відкинути, коли прозу перекладали мовою кіно. Як передати жах дівчини, замкненої всередині, на яку дивляться зелені круглі вогники панелі приладів «наче котячі очі»? На панелі було чотири круглі прилади та підковоподібний спідометр — не надто підходяща композиція, щоб створити ефект «пильного погляду» на акторку Александру Пол, яка грала налякану школярку.
У цьому автомобілі встановлений V-подібний восьмициліндровий двигун робочим об’ємом 4,93 літра й потужністю 215 кінських сил. Багажник великий і місткий, але доволі плаский.
Як знімали автомобіль, що ремонтує сам себе
Відтворити надприродні здібності машини — власну волю, самостійний рух і самовідновлення під час руху заднім ходом — було непросто, але творці знайшли винахідливі рішення. У зйомках використали понад два десятки однаково підготовлених «Плімутів». Деякі здавалися такими, що їдуть без видимого водія, завдяки непрозорій плівці на вікнах або каскадеру, який лежав під імітацією сидіння, тоді як органи керування переносили під панель приладів.
Інші показували «регенерацію» автомобіля простим прийомом — зворотним відтворенням: відзнятий матеріал пускали назад, і здавалося, що розбите скло саме відновлюється. Не всі машини вижили. В одну встановили гідравлічні домкрати в салоні, які буквально зминали кузов зсередини; на екрані це виглядало так, ніби майже розплющений сміттєвозом автомобіль пружно «розгортається» назад у свою форму. Про цей фільм точно не можна було сказати, що «під час зйомок жоден автомобіль не постраждав».
А тепер спробуйте знайти Plymouth Fury 1957 або 1958 року правильного бежевого кольору — переважно трапляються червоно-білі автомобілі, стилізовані «під Крістіну». І це стосується не лише Fury: ще раз подивіться на наші ілюстрації.
Ось вона, чарівна сила мистецтва!
Колірна схема автомобіля дуже «крістінівська»: кузов вкритий червоним лаком «Тореадор» — не показною «Червоною осінню» Стівена Кінга — а дах білий «Айсберг». Однак широких поздовжніх вставок на боках немає, їх замінює вузький молдинг: зрештою це просто Savoy, а не Belvedere.
Фото: Шон Дуган, компанія Hyman
Це переклад. Оригінальну статтю можна прочитати тут: «Плімут Савой» 1957 року — майже як у романі Стівена Кінга
Опубліковано Вересень 11, 2024 • 6хв на читання
