На березі Боденського озера у Фрідріхсгафені, Німеччина, Музей Цепеліна розповідає про розвиток дирижаблів — і водночас зберігає вражаючу колекцію старовинних автомобілів.
Музей на Боденському озері
Мій інтерес до авіації початку XX століття був помірним і ґрунтувався переважно на ілюстраціях у журналі «Техніка — молоді» та оповідях про відчайдушного льотчика Уточкіна. У дитинстві мою уяву сильніше розпалювали спогади авіаконструктора Яковлєва, сповнені літаків Першої світової війни. Дирижаблі лишалися загадкою, їхні історії були мені невідомі — аж поки я не потрапив до цього музею.
Граф Цепелін і його соратники
Музей цілком присвячений дирижаблям і графу Фердинанду фон Цепеліну, який 1900 року підняв у повітря свій перший апарат LZ1 і започаткував епоху цепелінів. Після того як 1908 року пожежа знищила його четвертий дирижабль, народні пожертви дали графу змогу заснувати компанію «Люфтшифбау Цепелін», що існує й сьогодні.
Плакат часів Першої світової війни із силуетами літальних апаратів. Довга «сигара» у верхньому лівому куті — цепелін.
Проєкти графа Цепеліна підтримували відомі фахівці: Карл Майбах відповідав за двигуни, Клод Дорньє — за літаки, а «Цанрадфабрік Фрідріхсгафен» нині відома як знаменитий концерн ZF.
Від зброї до авіалайнера
Під час Першої світової війни поява цепеліна зазвичай віщувала лихо. У музеї зберігається лондонський плакат воєнного часу — моторошне нагадування про страх, який вони викликали, із силуетами німецьких і британських дирижаблів та попередженнями про боєприпаси, що не вибухнули. Ту саму загрозу передав Максиміліан Волошин у вірші 1915 року «Цепеліни над Парижем», де вони постають привидами в нічному небі.
«Гінденбург» під час будівництва — який масштаб!
Із знарядь війни цепеліни перетворилися на цивільні дива — прообрази сучасних авіалайнерів, що перетинали небо й з’єднували континенти. Найзнаменитішим був LZ127 «Граф Цепелін», який виконав 590 міжнародних рейсів, з них 143 — через Атлантику.
Поперечний розріз «Гінденбурга»: видно ребра каркаса, обшивку, паливні та водяні баки. Усередині каркаса було також 16 газових балонів, але тут їх не показано.
Фрагмент каркаса: дюралюмінієва конструкція з заклепками та обшивкою.
У 1930 році «Граф Цепелін» здійснив дружній візит до Москви, однак подію затьмарила напруженість того часу: при перетині радянського кордону дирижабль обстріляли. Це не зупинило німців: вони скористалися нагодою, щоб сфотографувати Москву з повітря, а згодом виконали розвідувальний політ над радянською Арктикою.
«Гінденбург»
Вершиною величі цепелінів став LZ129 «Гінденбург» — найбільший дирижабль з усіх коли-небудь побудованих. Головний експонат музею — відтворена секція апарата з оригінальною дюралюмінієвою конструкцією та інтер’єрами; вона передає його масштаб краще за будь-яку фотографію.
Фрагмент каркаса: дюралюмінієва конструкція з заклепками та обшивкою.
Салон «Гінденбурга» і коридор із вікнами, крізь які пасажири дивилися на землю.
Читальна кімната.
Будівництво тривало п’ять років, і за масштабом та амбіціями він перевершував навіть «Титанік»:
- чотири дизельні двигуни «Даймлер-Бенц»
- 90 000 літрів пального
- 200 000 кубічних метрів водню
- 50 спальних місць, а з 1937 року — 75
- екіпаж від 50 до 60 осіб, як на океанському лайнері
Життя на борту
Умови були розкішними, і пасажирів, схоже, не лякала перспектива летіти всередині велетня, наповненого воднем. До їхніх послуг були кухня, великий обідній зал, салон, бар і навіть піаніно з алюмінієвим корпусом. У музеї зберігаються пам’ятки тих рейсів — меню та чорно-білі листівки з картинками життя на борту.
Посуд на борту дирижабля…
І меню.
6 травня 1937 року
Катастрофа «Гінденбурга» 6 травня 1937 року.
Історія «Гінденбурга» завершилася 6 травня 1937 року, коли він загорівся під час швартування поблизу Нью-Йорка. Із 97 людей на борту вижили 62. Це був похмурий фінал епохи пасажирських дирижаблів, а збережені тут реліквії — обвуглений каркас і зупинений годинник у корпусі з розплавленого алюмінію — говорять не менше за будь-яку розповідь.
Годинник «Гінденбурга» в розплавленому корпусі.
Спадщина Цепеліна живе в історіях, що зберігаються тут, у впливі на сучасну авіацію і в дирижаблях, які будують і нині. Відвідини музею дають відчути масштаб амбіцій інженерів початку XX століття та слід, який вони залишили.
«Майбах DS8 Цепелін»
У глибині музею, під фюзеляжем великого макета «Гінденбурга», стоїть пам’ятник не лише небу, а й автомобільній техніці — величний седан «Майбах DS8 Цепелін» 1938 року, автомобіль із духом свого повітряного тезки. V12 потужністю 200 к. с. розганяв його до 170 км/год, витрачаючи 28 літрів на 100 км. Трансмісія була дивом свого часу — восьмиступенева «Майбах Варіорекс» із попереднім вибором передач; настільки передова, що її застосовували й у німецьких танках.
Найрозкішніший довоєнний «Майбах» — DS8 «Цепелін» (1938).
За маси майже 3,5 тонни DS8 «Цепелін» вимагав від водія посвідчення на важкий транспорт — це багато говорить про його конструкцію. За 30 000 рейхсмарок він коштував стільки ж, скільки два десятки тодішніх седанів «Опель P4».
Шасі легкового «Майбах SW38» (1937). Обидві підвіски — передня…
…і задня — виконані на пружинах і поперечних ресорах.
«Гейлорд Гладіатор» — і що він тут робить
У музеї є й друге автомобільне диво, ще дивніше за перше: американський «Гейлорд Гладіатор» 1957 року, показаний у двох варіантах — цілим автомобілем і голим шасі. Який стосунок має американська машина до німецьких дирижаблів?
Цей «Гейлорд Гладіатор», судячи із заводських табличок, є другим екземпляром і був виготовлений у жовтні 1957 року.
Історія починається в повоєнній Америці з багатого підприємця на прізвище Гейлорд, який заробив статки на жіночих заколках для волосся. Його сини Джеймс і Едвард успадкували гроші та захоплення, але мріяли вже не про заколки, а про ефектний автомобіль. І взялися за справу без жодних обмежень.
Батько творців автомобіля розбагатів на жіночих заколках для волосся.
Пошуки дизайнера привели їх до Алекса Тремуліса, відомого роботою над «Такером» і екзотичним трифарним «Такер Торпедо». Після низки змін у компаніях Тремуліс передав проєкт незалежному дизайнеру Бруксу Стівенсу, який працював із «Гарлі-Девідсон» і «Студебекером».
Перша модель мала «совині очі» — дві великі фари «Лукас».
Завданням було поєднати сучасність із класичною елегантністю. Перша модель мала «совині очі» — дві великі фари «Лукас», що нагадували довоєнні автомобілі; пізніше їх замінили чотирма меншими для витонченішого вигляду.
Кузов одного з «Гладіаторів» на стапелі заводу «Цепелін».
«Гейлорд Гладіатор» був побудований на трубчастій просторовій рамі з хромомолібденової сталі й для свого часу був напрочуд легким — 1800 кг. Підвіска залишалася традиційною, але мала сучасні деталі: збільшені гумові втулки та змащувані задні листові ресори.
Двигун «Кадилак» V8 (5,98 л, 309 к. с.) міг розігнати автомобіль до 200 км/год.
Під капотом ранніх машин стояв 5,4-літровий V8 «Крайслер», який згодом замінили тихішим 5,9-літровим «Кадилаком». Він розганяв «Гладіатор» до 200 км/год і від 0 до 100 км/год за вісім секунд — швидше за «Кадилак Ельдорадо».
В інтер’єрі використано дерево й круглі прилади.
Автомобіль мав автоматичну коробку GM «Гідра-Матік» і підсилювач керма, який вмикався кнопкою. Інша кнопка складала дах за допомогою одного електромотора — тоді як «Форд Скайлінер» для тієї самої операції потребував семи.
Дві літери «G» на маточині керма.
Стрілка тахометра виконана у формі меча — символу марки.
Виробництво на заводі дирижаблів
«Гладіатор» успішно дебютував на Паризькому автосалоні 1955 року й мав великий успіх; планували серію з 25 машин. Цікаво, що виробництво доручили компанії «Люфтшифбау Цепелін» — будівникам дирижаблів.
Дах складався у відкритий багажник натисканням кнопки.
Перехід від дирижаблів до автомобілів виявився складнішим, ніж очікували: проблеми з якістю призвели до судового позову, а виробництво зупинили. Ціна, що спочатку становила 10 тисяч доларів, до того часу зросла до 17,5 тисячі — приблизно 200 тисяч у сучасних грошах.
Вигляд ззаду: рифлений метал і плавники.
Усього було побудовано лише три або чотири «Гладіатори». Один стоїть тут, у Музеї Цепеліна, другий — у приватній колекції в США, а загадковий четвертий, за чутками, зник десь у Європі.
Спадщина Цепеліна сьогодні
Сьогодні спадщина Цепеліна виходить далеко за межі дирижаблів. Компанії належить марка будівельної техніки та двигунів «Катерпіллар». Дирижаблі й далі випускають, хоча в набагато менших масштабах, а двогодинний політ над Боденським озером коштує 850 євро — преміальна пригода за будь-якими мірками.
У залі музею — «Гейлорд Гладіатор», його шасі…
…і навантажувач «Цепелін», який випускали до 1995 року.
Фото: компанія «Цепелін» | Федір Лапшин
Це переклад. Оригінальну статтю можна прочитати тут: Цепеліни: дирижаблі та автомобілі
Опубліковано Травень 16, 2024 • 8хв на читання
